Останнім часом я натрапив на кілька цікавих спостережень щодо того, як функціонує світ роботи і прийняття рішень. Виявляється, існує чимало неписаних правил, які дійсно працюють.

Починаю з того, що майже кожен знає закон Мерфі — чим більше ти боїшся чогось, тим більша ймовірність, що це станеться. Це не жарт, це реальність. Але мене більше цікавить щось інше. Коли у мене виникає проблема, я виявив, що саме точне її описання на папері вирішує половину непорозумінь. Це десь там назвали законом Гідліна і, чесно кажучи, він працює.

На роботі я помітив щось ще більш розчаровуюче — часто ніхто не говорить тобі, що саме потрібно робити. Просто очікують, що ти знаєш. Це закон Гілберта в чистому вигляді. Саме тому багато людей застрягають на місці.

Але тут з’являється щось важливе — закон Фолкленда. Йдеться про те, що не слід приймати рішення, якщо немає негайної потреби. Очікування іноді є розумнішим, ніж діяти. Я бачу, як багато людей горять бажанням приймати рішення, а потім шкодують. Закон Фолкленда каже: почекай, поки не будеш впевнений, що це необхідно.

З фінансової точки зору я чув, що якщо поставити інформацію і гроші на перше місце, решта прийде природно. Звучить дивно, але має сенс. Принцип Пітер показує, що те, наскільки добре ти виконуєш свою поточну роботу, зовсім не гарантує тобі підвищення. Речі не працюють так логічно, як нам хотілося б.

Теорія розбитих вікон для мене є ключовою — якщо щось зламалося і ти не виправляєш це швидко, це привертає більше проблем. Малі недогляди зростають у лавину. Наприкінці, співпраця не завжди означає ефективність. Більше людей — не обов’язково кращі результати. Іноді потрібно менше людей і кращі системи.