Бачу, що дехто досі вагається, чому дохідність держоблігацій злітає, а коефіцієнт підписки різко зростає — простіше кажучи, це через нерозуміння суті аукціону.

Давайте подивимось з іншого боку. Ти йдеш на аукціон дивитись на вазу, стартова ціна — 500 тисяч, хтось каже 510 тисяч, ти — 520 тисяч. Це вторинний ринок, відкрите підвищення ставок: хто більше запропонує, той і забирає.

Але з держоблігаціями все не так. Це "запечатаний" аукціон: кожна установа пише свою цифру й кидає у скриньку, ніхто не бачить чужих ставок. Припустимо, ринок оцінює вазу в 510 тисяч, відкривають ставки: хтось подав 500 тисяч, хтось 490 тисяч, а хтось взагалі 480 тисяч...

Здавалося б, треба одразу давати 510 тисяч і забирати річ. Але питання: навіщо купувати вазу? Щоб перепродати й заробити на різниці. Якщо я куплю за 510 тисяч і продам за ті ж 510 тисяч, ще й враховуючи комісію — залишусь у мінусі. Хіба що дурень так зробить.

От і виходить, що начебто учасників багато, а насправді всі думають: "Я не поспішаю, просто почекаю, може пощастить". Тут вже йдеться не про ринкову ціну, а про те, хто витримає довше.

Тоді чому стільки гравців? Візьмемо японські держоблігації: ціна падає, дохідність зростає — установи дивляться: "О, це ж шанс підзаробити!" Всі думають, раптом пощастить, адже навіть низька ставка нічим не загрожує. Чим більше людей, тим вищий коефіцієнт підписки.

Зрештою, це не ринок божеволіє, а люди ведуть свою гру.